Плакав дощ десь за моїм вікном.
Плакав тихо, що ледь було чути...
Сумував він за жовтим листком.
Чи за вітром? - не можу збагнути...

Може, щось він сказати хотів?
Про любов розповісти баладу.
Про самотніх дівчат, юнаків...
І про дружбу, і вірність, і зраду...
Безліч крапель упало на скло.
Опинилися дві зовсім близько...
Раптом злились вони у одно
і побігли долать разом відстань...

Ще дві впало... А близько ж то як..
І висіли так поруч без руху...
Не могли вони злитись ніяк...
Все чекали - не стало їм духу....
Раптом третя побігла в їх бік.
Зачепила одну - і помчали...
Упустила свій шанс вже навік
ота друга.. задовго чекали...

До вікна злинув дощ з верховіть,
Він молив, він благав усіх слізно:
"Коли любите - час не тягніть,
може бути занадто вже пізно..."

ТРЕМТИТЬ СЛЬОЗА....
Тремтить сльоза, сполохана прощанням,
Ідуть дощі, змиваючи тепло.
Все те. Що називалося коханням,
Минулося. Як літо. Відійшло...
Я сльози свої в темряві сховаю,
Холодна ніч приглушить крик душі,
тебе я в своїм серці поховаю,
Себе я поховаю у дощі.
Ірина ПИРІГ

КОЛИШНЄ...
Було колись кохав дівчину -
Незвичне почуття було.
І мучився я кожну днину -
Життя моє без неї йшло.
Бо ми створили світ предивний,
Він зрозумілий тільки нам.
Завжди для нас він є чарівний,
Хоч ти сама , я також сам.
З душевним болем без упину
Змагались втомлені серця.
Той інший - головна причина
І через нього туга ця.
Далеко знов рядки летіли,
А з ними біль, жахливий біль:
"забудь або сховай уміло" -
Усе кричало звідусіль.
Та все ж любові не забудеш,
Бо це вже часточка душі.
Лиш, біль сховавши, жити будеш,
Його вплітатимеш в вірші.
(О.В. 14.02.2004р.)

СКУЧАЮ И ЛЮБЛЮ
...Я могу тебя очень ждать
Долго-долго и верно-верно,
И ночами могу не спать
Год и два и всю жизнь, наверно!
Пусть листочки календаря
Облетят, как листва у сада,
Только знать бы, что всё не зря,
Что тебе это вправду надо!
Я могу за тобой идти
По чащобам и перевалам,
По пескам, без дорог почти,
По горам, по любому пути,
Где и чёрт не бывал ни разу!
Всё пройду, никого не коря,
Одолею любые тревоги,
Только знать бы, что всё не зря,
Что потом не предашь в дороге.
Я могу за тебя отдать
Всё, что есть у меня и будет.
Я могу за тебя принять
Горечь злейших на свете судеб.
Буду счастьем считать, даря
Целый мир тебе ежечасно.
Только знать бы, что всё не зря,
Что люблю тебя не напрасно!
Эдуард Асадов

Чтоб мудро жизнь прожить, знать надобно немало
Два важных правила запомни для начала:
Ты лучше голодай, чем что попало есть
И лучше будь один, чем вместе с кем попало

Дай прикоснуться мне к твоей щеке.
Взглянуть в твои печальные глаза.
Пусть мы с тобою далеки,
Но друг без друга нам нельзя.
Дай прикоснуться мне к твоим губам.
Почувствовать твое дыханье.
Прильнуть к твоей груди, рукам.
Ощутить тепло и пониманье.
Дай прикоснуться мне к твоей душе.
Изведать в ней глубины, дали.
Понять, поверить и довериться тебе,
чтоб мы с тобою ближе стали.

ІЛЮЗІЇ
Синій місяць химерною грою
Опромінив узор на вікні
І ридає рояль за стіною
Про далекі загублені дні

Од ридань тих заплакати можна
Прошу серце моє не мовчи
Хтось на клавіші душу тривожну
Виливає сльозами вночі

Прости мені цей раз останній
В простій душі чуття пусті
Це все ілюзії її... кохання
Прости мені а я тобі
Прости мені а я...

Що згубив ти і що я згубила
Що тривожить так душу мою
Звуків цих зачаровану силу
Я все дужче і дужче люблю

Але раптом ридання змінила
Пісня щастя мов сяєва тінь
Мою душу на огненних крилах
Понесла в голубу далечінь

Прости мені цей раз останній
В простій душі чуття пусті
Це все ілюзії її... кохання
Прости мені а я тобі
Прости мені а я...
Володимир Сосюра

Не надо торопить свою судьбу.
Мы так порой нетерпеливы.
Мы мучаем себя, своих друзей.
Становимся угрюмы, молчаливы.
Душой страдаем и на зло себе
мы над нелепостью своей смеемся.
Грустим, мечтаем о любви,
когда одни с собою остаемся.
Мы часто верим в чудеса,
а настоящему не верим.
Любимых вспоминая голоса,
чужие открываем двери.

Когда наступит вечность
Когда уйдут все болезни
Когда станут все бессмертны
Когда-то мы будем вместе
Я готов прожить эту вечность
И дождаться тебя…
Умереть и воскреснуть…
Только бы знать, что ты любишь меня.
Я не плачу уже, улыбаюсь ветрам,
Что тебя обдувают, лаская весной.
Он коснется тебя поцелуем моим,
Ты поймешь, ты будешь со мной.
(від Prime)

Тихо...сумно.. вечір догорає...
Згаснуть сутінки, і ніч поглине нас...
Я один, тебе давно немає
Із зірками віч-на-віч в цей час.

Смуток ніжно душу обіймає,
Навіваючи печальнії думки
Згадую той час, а свічка догорає,
Залишаючи скульптури воскові.

Світ, неначе, у гіркім тумані,
У тумані втрачених надій.
Човен мій - у людськім океані,
Він шукає берег світлих мрій
(від Романа)

НАВІЩО...
Навіщо ти мене чаруєш сміхом,
Навіщо ти мені лоскочеш шию,
Навіщо я сама шукаю лихо,
Навіщо відмовлятися не вмію?
Я так давно забула про кохання,
Я так давно живу лиш тим, що маю,
А ти збудив ізнов палкі бажання і сумніви,
що жахом серце крають.
Над прірвою так лячно і так зимно,
Сховай мене на грудях, прошу, любий,
якщо стрибати — то разом й нестримно,
коли зіллються в поцілунку губи…

ОСТАННІЙ СНІГ
Як важко буть останнім снігом…
Останній сніг ляга до ніг,
Над ним кепкують сосни сміхом,
А він ще й лащиться до них.
Його не ждуть – а він приходить
(Як важко йти, коли не ждуть!).
І в цьому винна не погода,
А щось суттєвіше, мабуть.
А він прийшов по допомогу,
В його душі пече вогонь…
Останній сніг ляга під ноги –
А ми не хочемо його.
А ми вже мрієм про відлигу,
Уже весна у душах гра…
Як важко буть останнім снігом,
Коли пройшла твоя пора
Олена Матушек

Людині потрібна людина,
Як світлу – безобрійна даль,
Як вічності – кожна година,
Як щастю потрібна печаль.
Долоні потрібна долоня –
Щоб доторк,і хліба шматок,
І усміх, і сльози солоні
Навчитись ділити на двох.
Навчитись ділити до крихти
Й захмарене, і голубе…
Людині потрібно відкрити
У іншому серці себе.
Бо тільки у серці відкрите
Крізь морок пітьми й забуття
Миттєво спалахує світло –
Пульсуюче світло життя…
Й безсмертя пронизливий подих
Тоді крізь віки пророста,
Коли він – із погляду в погляд,
Коли він – із вуст у вуста…

Розкажи, як треба любити,
Я, напевно, не знаю як.
Розкажи, як на світі жити,
Коли в серці любовний зляк.

Розкажи, як з тобою бути,
Як щасливим бути, навчи.
Розкажи, як тебе забути,
Розкажи, розкажи, не мовчи.

Розкажи, як любовні муки
Тихо в серці своїм нести.
Розкажи, як під час розлуки
Та не в’янути — садом цвісти.

Розкажи, я тебе благаю,
Бо самому несила мені
Жить на світі зі словом — кохаю
І страждати зі словом — в огні.
Сергій Ковальчук

Просто кава і теплий рогалик,
Просто шибка, і злива, і злива…
Просто декілька чистих прогалин
У потоці життєвого млива.
Просто дерево, просто тополя,
Просто птаха у тисяч нечута
Просто стовбура тихо щокою
Доторкнутись і просто зітхнути.
Просто подих, долоні і губи,
Просто місяць у мокрому небі…
Просто…любий, мій любий, мій любий…
Просто…любий, не можу без тебе…

Любов – не квітка....

Любов – не квітка. – Вирвав - і нема.
А хто ж вона? – Не відає й сама.
Вростає в серце – ніби мимохіть.
Радіє й плаче, а найбільш болить.
І як би ти не рвав і не полов.
– Не вирвати: любов – таки любов.
І тільки той її збагнути встиг,
хто виривав – і вирвати не зміг....

Твоим теплом согрета, хоть мы и бесконечно далеки,
Но даже через дебри Интернета я чувствую касание руки!
В жизни мы увидимся едва ли, всё у нас с тобой наоборот...
Просто ситуация такая, что порою чёрт не разберет...

И проблема вовсе не в билете на автобус, поезд, или самолет.
Просто мы с тобою светим друг для друга, но даже через год
Мы не назначим встречи. Часто всё известно наперёд!
Знаешь... просто каждый вечер ждешь, что что-нибудь произойдет!

Лишь легонько роутер качает слабое подобие моста,
Лишь немного майлер потревожит цифро-интернетовский покой
Send Message... Вот уже и прожит этот день... Однако же, постой

Километры вовсе не помеха, не мешают сети и хосты
Если ты заносишь человека в душу, а потом уже в контакт-листы
Ветер. Дождь. Устала сильно. Но - наперекор судьбе DIAL UP!
Password. Канал стабилен. Здравствуй, друг! Я опять стучусь к тебе...

Никогда ни о чем не жалейте вдогонку,
Если то, что случилось нельзя изменить.
Как записку из прошлого грусть свою скомкав,
С этим прошлым порвите вы непрочную нить.
Никогда не жалейте о том, что случилось,
Иль о том, что случиться не может уже.
Лишь бы озеро вашей души не мутилось.
Да надежды, как птицы парили в душе.
Никогда - никогда ни о чем не жалейте,
Поздно начали вы, иль рано ушли.
Кто - то пусть гениально играет на флейте,
Но ведь песни берет он из вашей души.
Никогда, никогда ни о чем не жалейте,
Ни потерянных дней, ни сгоревшей любви.
Пусть другой гениально играет на флейте.
Но еще гениальнее слушали вы.
А.Деменьтьев

Прийди в мій сон.........
Хоча б на мить.
Саме таким яким ти є.
Невимріяним, а ось тим,
Яким ввійшов життя моє
І в сні не розбуди мене
Хай ще побуду я з тобою.
Прийди в мій сон і в тому сні
Поговори зі мною.
Цей сон про нас - і в ньому ми
Разом щасливі до нестями,
І так буде усе життя -
Ніщо не стане поміж нами.
Тепер у сні ми разом йдем
Кудись далеко - на край світу.....
Не помічаєм й часу ми
Чи вже зима чи кінець літа?
Я міцно-міцно у руці
Стискаю дві твої долоні -
Я їх боюся відпустить
Хай ще побуду я в полоні
Цих ніжних рук.
Вони мої –
Бо пестять вони лиш мене.
А може те все тільки в сні?? -
Тоді ти не буди мене.
Марта Якубенко

Как странно рано жаждать жить,
Как нелегко хоть что-то значить
И думать, быть или не быть,
Когда ты быть ещё не начал:

Как больно падать, но идти
И верить в чувство неземное,
Открыть печальные пути,
Забыв и думать о покое,

Любить открыто и страдать
И сознавать свои ошибки,
Всю душу смело отдавать,
Ища тепло одной улыбки…

Но как светло потом открыть,
Как год назад, смеясь и плача,
Что ты не можешь не любить,
Что ты кому-то что-то значишь…
Ксения Гриневская

ВИКЛИК
Спробуй кинути ВИКЛИК долі!
Не маєш на це Сили волі?
Не віриш. Вагаєшся. Не знаєш.
Відтого помалу себе втрачаєш.
А ще вертаєш, чого не вернеш
Й тихенько бажаєш, чого не сягнеш
НІКОЛИ

Доки не кинеш ВИКЛИК долі.
Доки не знайдеш ключ від неволі.
Доти не збагнеш, для чого живеш,
Доти не усвідомиш, що скоро помреш!
Авжеж!! Не віриш? Смієшся, водночас боїшся
Не знаєш? Вагаєшся? НЕ БІЙСЯ!
А спробуй! Лише тоді знайдеш.

Кинь ВИКЛИК долі!
Викуй в собі Силу волі!
Крикни думками чого не в змозі сказати словами,
А потім потряси головою
І попрощайся навіки з журбою
Затопчи її ногами, наповни серце кров’ю
Нестерпною, жагучою, неземною.

Схопи небо руками, просто стань рікою.
Стань свободою, стань собою!
Знайди тайну святу,
Зустрінь маленького бога.
Відчуєш доторки неземного
І побачиш істину єдину, одну...
Анатолій Мальник

Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну,
Поміж хоробрих бійців падає в перших рядах.
Гірше ж немає нічого, як місто своє і родючі
Ниви покинуть і йти жебракувати в світи,
З матір'ю милою, з батьком старим на чужині блукати,
Взявши з собою діток дрібних і жінку смутну.
Буде тому він ненависний, в кого притулку попросить,
Лихо та злидні тяжкі гнатимуть скрізь втікача.
Він осоромить свій рід і безчестям лице своє вкриє,
Горе й зневага за ним підуть усюди слідом.
Тож як справді не знайде втікач поміж людом ніколи
Ані пошани собі, ні співчуття, ні жалю —
Будемо батьківщину і дітей боронити відважно.
В битві поляжемо ми, не пожалієм життя.
Тіртей (Середина VII ст. до н.е.)

ПРОСТО ТАК...
Заморгал модем красным глазом
Побежал сигнал по проводочкам
Жаль, что ты пришла ко мне не сразу
Чья то девушка, чья то дочка.

Ты пришла раскрыв словесные объятия
Улыбнувшись смайликом красивым
Вмиг разрушив рамки восприятия
Сделав мир прекрасным и счастливым.

За минутой побежит минута
Счетчик байт устанет их считать
Повезет сейчас из нас кому то
А кому - попробуй угадать!

Повезет - а может быть не очень
Можно полюбить и разлюбить
Только вот, что было с нами ночью
Невозможно будет позабыть

БЕЗ ТЕБЯ...
Так трудно и нелепо
Одной остаться в шелесте дождя.
Но он не раз спасал меня -
Шептал: "Глупышка, твои беды
Тебя научат жить. Но!..
Без тебя...
Так грустно быть в тумане,
Забыть про всех, судьбу свою кляня.
Не видеть радости минут. И вечерами
Сидеть и плакать только...
Без тебя...
А, знаешь, все не так уж глупо,
Пусть грустно, трудно и нелепо без тебя,
Но радует одно и согревает душу,
Что ты там где-то тоже без меня...
Без тебя...

Хтось шукає вродливу,
Комусь потрібно дівчину розумну.
А іноді дураку повезе,
І він знайде обох у тілі одному.

Але кажуть, що бувають такі,
Що уміють танцювати із вітром,
Всміхаючись ранковому сонцю,
Пахнути взимку теплим літом.

І ти поженеш за такою на край світу,
Туди де завжди гаряче літо,
Де на долинах весняні квіти,
І хочеться там життю радіти.

І ти готовий зректися усього на світі,
Лиш би погляд її хоч на мить вгледіти,
Готовий і космос увесь осягнути
Лиш за можливість руки її доторкнути.

Але такому як ти не завжди усміхається мрія,
Вона лиш для сонця весняна надія.
А ти ж бо не вітер й не зможеш їй того дати,
І тобі її не здогнати.

Але не хвилюйсь, ти знайдеш таку, що уміє кохати,
Зможе тобі любов дарувати.
І з нею тобі не страшні урагани,
І з часом загояться ті дурні рани.

Життя попливе своєю рікою,
Рік за роком будуть бігти гурбою.
Життя чудове – і ти у це віриш.
Тепер ти живеш, а не лише мрієш.

Але якщо ненароком ти зустрінеш таку,
що танцює із вітром,
Кинеш усе і побіжиш за нею...
від Андрія(02.10.2004)

МОЛИТВА
Я дякую за день, що вже минув,
Я дякую за те. Що ще жива,
Що зараз я сказала ці слова...
З подякою я душу простягну.
Я дякую. Що Ти мене вберіг
У храмі незгасаючих молитв.
Я дякую за душу, що болить,
За те, що я не впала нині в гріх.
Я дякую за свої почуття,
За те, що я потрібна ще комусь.
О Господи, я вдячна за життя!